Олександра Пайвіна,
завідувач сектору із забезпечення зв’язків зі ЗМІ 
Херсонського апеляційного суду

Аналіз практики Херсонського апеляційного суду у справах про колабораційну діяльність за 2025 рік, відповідальність за яку встановлена ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі — КК України), а саме розділом І Особливої частини (злочини проти основ національної безпеки України), свідчить про формування сталої та узгодженої практики.

За результатами апеляційного перегляду в 91 % випадків вироки судів першої інстанції залишено без змін, тоді як у 9 % — змінено. Випадки скасування судових рішень відсутні. Така статистика вказує на належну якість розгляду справ судами першої інстанції та правильність юридичної кваліфікації діянь. Близько 60 % проваджень здійснюються за відсутності обвинуваченого (in absentia), що відповідає положенням Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) та обумовлено специфікою кримінального переслідування в умовах воєнного стану.

Структура кримінальних правопорушень свідчить про домінування діянь, передбачених ч. 5 ст. 111-1 КК України — 69 %. Частка правопорушень, кваліфікованих за ч. 7 ст. 111-1 КК України, становить 22 %, тоді як за ч. 3 та ч. 4 — відповідно 6% та 3%. Такий розподіл вказує на переважання випадків добровільного обіймання посад в окупаційних органах влади серед інших форм колабораційної діяльності.

Аналіз призначених строків покарань демонструє орієнтацію судів на застосування суворих санкцій. Найбільшу частку становлять вироки із призначенням покарання у вигляді 10 років позбавлення волі — 38%. Інші строки розподіляються таким чином: 6 років — 16 %, 15 років — 12%, по 6 % — 3, 7, 9 та 14 років, а також по 3% — 5 і 12 років позбавлення волі. Така структура свідчить про індивідуалізований підхід до призначення покарання з урахуванням характеру та ступеня участі особи у колабораційній діяльності.

Зазначені показники підтверджують наявність усталеного підходу судів до оцінки доказів, кваліфікації діянь та призначення покарання у цій категорії справ.

Узагальнення практики у справах про колабораційну діяльність свідчить про формування уніфікованого підходу до призначення додаткових покарань, які виконують як каральну, так і превентивну функцію.

Характерною є системність застосування позбавлення права обіймати посади або займатися певною діяльністю. Як правило, заборона охоплює роботу в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних і комунальних установах, а також діяльність, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій. Формулювання таких обмежень є широкими та спрямованими на унеможливлення повторної участі в публічному управлінні.

Переважно строк додаткового покарання становить 15 років, що відповідає максимальним межам, визначеним законом. Рідше застосовуються строки 10 або 12 років залежно від ролі особи та ступеня суспільної небезпечності діяння.

У більшості випадків додаткові покарання поєднуються з конфіскацією майна, що узгоджується із завданням протидії злочинам проти основ національної безпеки.

Суди також деталізують заборони залежно від сфери колабораційної діяльності: у виборчій сфері — обмеження участі в організації виборів і референдумів; в освітній — заборона педагогічної діяльності; у правоохоронній — обмеження зайняття відповідних посад.

Таким чином, додаткові покарання мають комплексний характер і спрямовані на усунення особи від впливу на публічні процеси, що є важливим елементом забезпечення національної безпеки.

Показовим  прикладом є справа № 650/1236/24 щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України за участь в організації та проведенні незаконного «референдуму» на тимчасово окупованій території. Великоолександрівським районним судом Херсонської області встановлено, що обвинувачена, перебуваючи на окупованій території Херсонської області, добровільно увійшла до складу так званої дільничної виборчої комісії та брала участь у подворових обходах населення, пропонуючи мешканцям голосувати за приєднання регіону до рф, при цьому діяла у складі групи осіб та отримувала за це грошову винагороду.

Суд першої інстанції призначив покарання у вигляді 6 років позбавлення волі із додатковим покаранням у вигляді заборони обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, займатися діяльністю, яка пов’язана з виборчим процесом та процесом референдуму, строком на 10 років без конфіскації майна. Херсонський апеляційний суд залишив вирок без змін, відхиливши доводи обвинуваченої щодо необхідності пом’якшення покарання у зв’язку зі складними життєвими обставинами.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що такі обставини, як матеріальні труднощі чи наявність утриманців, самі собою не свідчать про вимушеність вчинення злочину та не виключають добровільності участі у діяльності окупаційних структур. Водночас ключовим критерієм є наявність реальної можливості відмовитися від протиправної поведінки. Справа демонструє підхід судів до оцінки доводів сторони захисту щодо пом’якшення покарання та підкреслює значення принципу співмірності при його призначенні у справах про колабораційну діяльність.

У справі № 766/1598/23 щодо особи, засудженої за ч. 7 ст. 111-1 КК України за добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території. Херсонський міський суд Херсонської області встановив, що обвинувачений, перебуваючи у місті Херсоні під час окупації, погодився на співпрацю з представниками держави-агресора та обійняв посаду експерта у так званому експертно-криміналістичному центрі окупаційного «МВС», де здійснював балістичні дослідження та готував відповідні експертні висновки.

Херсонський міський суд Херсонської області визнав його винним і призначив покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах та експертних установах, а також органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг, на строк 15 років та з конфіскацією всього належного йому майна. Херсонський апеляційний суд залишив вирок без змін, відхиливши доводи захисту щодо недоведеності вини та відсутності умислу.

Суд апеляційної інстанції окремо підкреслив, що добровільність зайняття посади визначається наявністю реальної можливості відмовитися від співпраці, а сукупність доказів — показання свідків, документи окупаційних органів та результати впізнання — є достатньою для підтвердження вини. Ця справа ілюструє підхід судів до доведення добровільності та оцінки доказів у провадженнях щодо колабораційної діяльності, зокрема в умовах розгляду in absentia.

Окремо варто звернути увагу на справу № 766/17466/24, яка відрізняється від попередніх прикладів значно м’якшим видом покарання. У ній особу визнано винною за ч. 4 ст. 111-1 КК України за провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією на тимчасово окупованій території. Херсонський міський суд Херсонської області встановив, що обвинувачений, бувши підприємцем, здійснював торгівлю та обмін валют у власному магазині, фактично забезпечуючи функціонування бізнесу в умовах окупації та взаємодіючи з незаконними органами влади.

На відміну від більшості справ цієї категорії, суд першої інстанції призначив покарання в розмірі 170 000 гривень із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, в органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, на строк 12 років, із конфіскацією всього майна, але без застосування позбавлення волі. Херсонський апеляційний суд залишив вирок без змін.

М’якший характер покарання у цій справі обумовлений насамперед кваліфікацією дій за ч. 4 ст. 111-1 КК України, що належить до менш тяжких форм колабораційної діяльності порівняно з добровільним зайняттям посад в окупаційних органах. Крім того, суд врахував наявність пом’якшувальних обставин, зокрема визнання вини, щире каяття, позитивні характеристики особи та відсутність обтяжувальних обставин. Важливим є і те, що дії обвинуваченого не були пов’язані з виконанням владних чи управлінських функцій, а стосувалися господарської діяльності.

Ця справа демонструє, що суди диференційовано підходять до призначення покарання залежно від характеру колабораційної діяльності, ступеня участі особи та її ролі, застосовуючи менш суворі санкції у випадках, коли відсутні ознаки активного сприяння окупаційній владі у сфері публічного управління.

Аналіз практики Херсонського апеляційного суду за 2025 рік у цій категорії справ свідчить про формування сталої та послідовної судової практики у справах про колабораційну діяльність, що характеризується високим рівнем підтвердження вироків та єдністю підходів до кваліфікації діянь. Водночас суди демонструють індивідуальний підхід до призначення покарання, враховуючи характер участі особи, її роль та ступінь суспільної небезпечності діяння. Значна частка проваджень in absentia та активне застосування додаткових покарань підкреслюють спрямованість судової практики на забезпечення невідворотності відповідальності та захист національної безпеки.

"Юридична практика"